АНТИВОЄННА КОНЦЕПТОЛОГІЯ В ПОВІСТІ-РЕКВІЄМІ ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО «ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ»

Анотація

Свій прозовий твір «Поза межами болю» Осип Турянський назвав оповіданням. Хоча дослідники колись і тепер дають йому інші жанрові визначення: повість-спомин, повість-поема, повість-спогад, лірична повість, експресіоністська оповідь, антивоєнна новела тощо. І все ж, за переконаннями багатьох українських та західноєвропейських критиків, цьому творові чи не найорганічніше «пасує» така форма, як повість-реквієм, бо оповідається в ньому не лише про події Першої світової війни, не лише про страхітливі поневіряння її солдатів – учасників цих воєнних поневірянь через суб’єктивні спогади кожного з героїв повісті, а й про пам’ять їх та про реквієм сімом військовополоненим, представникам різних національностей, що намагаються вижити у воєнній веремії того часу.

Отож метою статті є проаналізувати не так жанрову форму цього твору українського автора про страшне лихоліття Першої світової війни, як систему антивоєнної концептології в повісті-реквіємі «Поза межами болю» Осипа Турянського. Тому-то першочергове завдання для дослідника – виокремлення поліфункціональності кожного з концептів (війна, біль, смерть, страх, пам’ять, спогад, життя, дім, родина та ін.), зосередивши передовсім увагу на панівному з них. У творі прозаїка – це концепт «біль». Звідси невипадково численні дослідники називають повість-реквієм Осипа Турянського «Книгою Болю». Відповідно до цього пропонується методологічний інструментарій: порівняльно-історичний, герменевтичний, біографічний, філологічний.

Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній розглядається текст твору українського прозаїка про події Першої світової війни крізь призму концептології, насамперед крізь призму чи не найважливішого концепту «біль» (не так фізичного, як психологічного самовияву героїв), що пронизує всю тканину художньої оповіді письменника. Тому-то практичне значення цієї студії актуалізується сьогоднішнім лихоліттям російсько-української війни і численними спробами дослідників проаналізувати «живучість» закладених в ідейно-естетичних засновках твору Осипа Турянського, врешті у вивченні його художнього мислення, у з’ясуванні його ролі в українській національній антимілітарний прозі загалом