ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МАЛОЇ ПРОЗИ В ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ (НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА)
DOI:
https://doi.org/10.31471/2304-7402-2019-3(55)-425-437Ключові слова:
мала проза, новела, оповідання, роман, повість, драма, драматургійність, літературний жанр, літературний рід.Анотація
Статтю присвячено історико- й теоретико- літературознавчому аналізу праць українських і зарубіжних дослідників, у яких вивчалася проблема трансформаційного потенціалу жанрів малої прози в синхронному та діахронному аспектах. Здійснено огляд основних підходів до вивчення проблеми спорідненості новели із епічним і драматургійним родами літератури. З’ясовано: більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм, модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми. На сконцентрованість, лаконічність, лапідарність новели звертають увагу практично всі дослідники цього жанру. Цю рису зазвичай пов’язують із проявами драматизації у загалом епічному жанрі. Зміст життя у кінці ХІХ – на початку ХХ століть не лише в Україні, але й загалом у світі, характеризується прискоренням цивілізаційного розвитку, ущільненістю часо-просторових зв’язків. Ці процеси детерміновані зміною соціально-економічних формацій, досягненнями науково-технічного прогресу, розвитком і здобутками у природничих і технічних галузях наукового знання, постулатами філософії позитивізму тощо. Відтак неабиякою сконцентрованістю позначено й особливості тогочасного духовного, культурного, зокрема й літературного життя. За таких обставин саме мала проза (й новела зокрема) виявилася найбільш оперативною та продуктивною «змістовою формою». Успішність української малої прози зазначеного періоду значною мірою зумовлена діалектичною єдністю традицій та новаторства національного літературного процесу, суб’єктивними обставинами, пов’язаними з обдарованістю чільних представників письменства і гнучкістю, експериментальністю, схильністю до трансформації провідних жанрів малої прози. Тож у статті зроблено висновок про резонування новаторської потуги індивідуального творчого методу Василя Стефаника з трансформаційним потенціалом новели як жанру.
Посилання
Бровко О.О. Новела в структурі української прози: модифікації та функції: монографія. Луганськ, 2011.
Денисюк І.О. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. Львів, 2005.
Зырянов О.В. Лирическая новелла как жанр русской «поэзии сердца». Изв. Урал. гос. ун-та: Гуманитарные науки: Филология. 1997. Вып. І. №7. С. 77 – 90.
Ковалёв Ю. Искусство новеллы и новелла об искусстве в ХIX веке. Искусство и художник в зарубежной новелле ХІХ века. Ленинград, 1985. С. 5 – 24.
Кузьмук В.А. Типология современного русского рассказа: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Москва, 1977.
Літературознавчий словник-довідник. Ред.: Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. Київ, 1997. 752 с.
Петровский М.А. Морфология новеллы. Ars poetica: [Сб. статей]. Ред.: М.А. Петровский. Москва, 1927.
Стефаник В. Повне зібрання творів: В трьох томах. Київ, 1954.
Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика. Москва, 2003. 334 с.
Франко І. Зібр. творів: У 50-ти тт. Київ, 1984.
Das literarische Echo. 1899. №13. S.853
Doderer K. Die Kurzgeschichte in Deutschland: Ihre Form und Ihre Ent-wicklung, 5 Aufl. Darmstadt, 1977.
Sierotwinski S. Slownik terminow literackich. Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1966.