РАДЯНСЬКІ МІФИ ЯК ПОСТКОЛОНІАЛЬНА ПРОЕКЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ
DOI:
https://doi.org/10.31471/2304-7402-2019-3(55)-317-324Ключові слова:
пам'ять, міф, сюжет, постколоніальний дискурс.Анотація
У цій статті автор розглядає процес декодифікації радянських міфів у п’єсі О. Погребінської «Осінні квіти» та Н. Ворожбит «Сон в салаті Олів’є або Раба хвоста». Автор зосереджує увагу на переосмисленні суспільно-політичних міфів тої доби, їхнього руйнівного впливу на процес самоідентифікації навіть у сучасному інформаційному просторі.
О. Погребінська у п’єсі «Осінні квіти» розгортає історію жінки, зануреної в патологічну ностальгію за радянськими часами. Головна героїня – Вілена – зациклена на розгадці смерті власної матері та її беззаперечному призвідці – Вікторі Миколайовичу – біологічному батьку та незмінному високопосадовцю.
Н.Ворожбит у сюжеті п’єси «Раба Хвоста або Сон в салаті Олів’є» через психологічні проблеми головної героїні – Марії (неможливість позбутися радянського минулого, що стало фактично її індивідуальністю) – оприявнює колоніальну свідомість цілого покоління, що виросло на зламі тоталітарної епохи.
Обидві героїні сприймають радянське минуле як власну індивідуальність. Фактично відстежено вживлення колективної історичної пам’яті в особисту, адже для жінок радянські слогани, гасла, поведінкові патерни стали їхньою власною органічною часткою буття. Вони склали власну особистість з типово-радянських пазлів ідеології та побуту. Отже відбулося заміщення індивідуальної пам’яті колективною.
У статті доведено, що однією з ключових ідентичностей радянських міфів було «щасливе дитинство». Художні образи Марійки та Вілени представляють сценарії поведінки дітей, прописані згідно з радянськими нормами. Водночас їхні спогади ілюструють психологічні травми дитинства, спричинені ідеологічною машиною та тоталітарною системою. Обидві жінки уражені образом «юного ленінця», та прерогативою «щасливого дитинства», незважаючи ні на що.
Радянські міфи міцно закріпилися в колективній свідомості громадян колишньої комуністичної імперії. Навіть сьогодні вони продовжують продукувати квазіспогади про «щасливе дитинство», «правильну владу» та «справедливий устрій».
Посилання
Ассман Я. Культурная память. Письменность, воспоминание и политическая идентичность в ранних цивилизациях / пер. с нем. М.М. Сокольской. – Москва: Языки славянской культуры, 2004. 368 с.
Веселовська Н.В. Тяжіння до психологічної смерті як наслідку пост-колоніальної травми (на матеріалі п'єси Олександри Погребінської "Осінні квіти"). Studia metodologica. 2014. Вип. 39. С. 219-223.
Ворожбит Н. «Сон в салаті Олів’є або Раба Хвоста». URL: http://1576.ua/books/5197 (дата звернення 18.03.2019).
Кісельова Л. Література та ідеологія: ракурси бачення проблеми. Література та ідеологія: колективна монографія / наук. ред. та упоряд. В.П. Моренець. Київ: НаУКМА, 2017. 392 с. (с. 217-238).
Когут О.В. Психологічні ігри як симулякри справжнього в сюжетах сучасної української драматургії. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2011. Вип. 25. С. 449-454.
Нор П. Франція – пам'ять. Санкт-Петербургб.: Издательсто Санкт-Петерб. ун-та. 328с.
Погребінська О. «Осінні квіти» URL: http://kurbas.org.ua/avanscena/dijovi/pogrebinska_osinni. (дата звернення 18.03.2019).
Пронкевич О. «Ідеальний читач» едічкинацбола. Література та ідеологія: колективна монографія / нак. ред. та упоряд. В.П. Моренець. Київ: НаУКМА, 2017. 392 с. (с. 239-261).
Томпсон Е. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм. Пер. з англ. М. Корчинської. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. 368 с .
Штогрин М.В. Дискурс міста у сучасній українській драматургії. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2015. – (4 (82)). С. 24-27.
