НОМІНАЛІЗОВАНІ ІМЕННИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

Анотація

Стаття присвячена аналізу семантики віддієслівних іменників як наслідку номіналізаційних процесів у мові. Явище номіналізації веде до редукції традиційної дієслівної семантики – дієслівних ознак, функцій чи елементів, що стосується втілення процесу й вказує на розвиток і перебіг явищ, фактів і дій, локалізованих у часі і просторі. Номіналізована одиниця набуває ознак статичної семантики, основною функцією якої є називання й фіксація певних явищ, фактів і дій, а також означення цих фактів, явищ і дій без урахування їх можливого розвитку в часі й просторі.

Встановлено відмінність між явищами субстантивації та номіналізації. Номіналізований віддієслівний іменник замінює предикат і займає позицію суб’єкта підрядного речення, виступаючи відтак як засіб вторинної номінації, виконуючи анафоричну функцію.

Віддієслівні іменники у структурі речення виступають засобом конденсації і є семантичними еквівалентами цілих висловлень. Вони становлять специфічний прошарок лексики як в українській, так стану, а з другого, належністю до лексико-граматичного класу імен, що і в англійській мовах, що характеризується, з одного боку, тісним зв’язком із вихідними дієсловами і, як наслідок, збереженням дериватом-іменником лексичної й навіть граматичної семантики твірного вербатива – семантики дії, процесу або динамічного спричиняє не тільки значні семантичні модифікації вихідної семантики, але й виникнення різноманітних семантичних компонентів та конотацій.

Як англійські так і українські девербати можуть передавати значення стану, процесу, результату дії, хоча їх трактування модифікується контекстом.

Виявлено особливості трансформації одиниць реченнєвої або суміжної з нею предикативної природи у англійській та українській мовах.