«Я В ДОРОЗІ… ЗАВЖДИ В ДОРОЗІ…»

Анотація

Щоденники поширені в літературному обігу. Вони, як правило, видаються після смерти письменника, а це значить, що вибір матеріялу, упорядкування і компонування залежить від людини, яка за цю роботу береться. Як правило це дружина (як у випадку зі щоденниками Олеся Гончара), або упорядник під контролем родини (як у випадку зі щоденниками Степана Пушика), або ж діти (як маємо у випадку зі щоденниками Івана Чендея). Тобто, щоденники класиків української літератури другої половини ХХ століття хибують на родинне цензурування. 

  Авторський варіант щоденників, особливо, коли він внутрішньо зорієнтований на прочитання іншими (як, наприклад, щоденники Романа Іваничука), теж має свої недоліки, основний з яких – приховане чи неприховане самолюбування і пропускання усіх подій крізь призму власного «я».