СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОЗНАЧЕНОСТІ СИНТАКСИЧНОЇ ОСОБИ В ПОЛЬСЬКІЙ МОВІ
DOI:
https://doi.org/10.31471/2304-7402-2022-17(65)-67-77Ключові слова:
синтаксична особа, агенс, давальний агенсивний, двоскладні, означено-особові, безособові та інфінітивні речення.Анотація
Категорія особи займає важливе місце серед семантико-граматичних категорій, що впливають як на будову реченнєвої моделі, так і на формування комунікативного процесу. Ця категорія належить до однієї з найбільш складних і суперечливих, через що постійно викликає зацікавлення багатьох учених. Незважаючи на активне студіювання, категорія особи потребує комплексного вивчення на тлі всієї граматичної структури мови, що й зумовлює актуальність дослідження. Мета статті – здійснити аналіз семантико-граматичної категорії особи в польській мові як міжрівневої категорії у реченнях із семантикою означеності. Опираючись у реченні на морфологічну особу (словозмінну категорію особи дієслова, лексико-граматичну категорію особи займенника та іменника), синтаксична особа за своєю граматичною природою відрізняється від неї значенням, засобами вираження, багатоаспектністю, найважливішою ознакою якої є дейктичність, тобто вказівка на учасників мовленнєвого акту. Адресант і адресат є ключовими поняттями висловлення, вказівка на їх протиставлення або відсутність такого протиставлення є одним із основних і обов’язкових ознак речення.
Мотивуючи статус категорії синтаксичної особи, опираємось на те, що синтаксична семантика – це передусім семантика відношень. Агенсивне значення є компонентом об’єктивного плану категорії синтаксичної особи і відображає відношення „діяч-дія”, при цьому діяч може бути представлений як означений, неозначений або узагальнений. Новизна дослідження полягає в тому, що аналіз означеності особи в польській мові здійснено з позицій структурно-семантичного підходу до мовних явищ. Означеність особи-діяча виражають двоскладні, означено-особові, безособові та інфінітивні речення, у структурі яких експліцитно чи імпліцитно є вказівка на виконавця дії чи носія стану (агенса). Існують різні способи репрезентації означеного агенса: морфологічний, лексико-морфологічний, морфолого-синтаксичний, контекстуально-ситуативний, інтонаційно-синтаксичний. На означеність особи в польській мові вказують насампепред особові закінчення дієслів-присудків у формах 1-ої та 2-ої особи однини і множини (морфологічний спосіб) разом з особовими займенниками відповідної особи (у такому разі слід говорити про лексико-морфологічний спосіб) або без них. При морфолого-синтаксичному способі конкретний діяч виражається не називним, а непрямими відмінками іменників та особових займенників.
Практична цінність. Отримані результати будуть корисними в навчальних цілях при вивченні польської мови як іноземної, у процесі викладання теоретичних курсів із граматики, у підготовці підручників і навчальних посібників із синтаксису сучасної польської мови.
Посилання
Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. Київ: Наукова думка, 1982. 131 с.
Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. Київ, 1958. С. 5 – 28.
Булаховський Л.А. Вибрані праці в 5 томах. Т.2. Українська мова. Київ: Наукова думка, 1977. 631 с.
Кононенко Ірина. Українська та польська мови: контраcтивне дослідження; Iryna Kononenko. Język ukraiński I polski: studium kontrastywne. Warszawa: WUW, 2012. 809 c.
Кононенко І. Типологія односкладних речень в українській і польській мовах // Studia Ucrainica Varsoviensia, 2014, №2. С.63 – 73.
Курилович Е. Очерки по лингвистике: сб. статей. Москва: Изд-во иностранной лит., 1962. 456 с.
Лингвистический энциклопедический словарь. Москва, 1990. 683 с.
Плющ М.Я. Категорія відмінка в семантико-синтаксичній структурі речення: [монографія]. Київ: Національний пед. ун-т ім. М. Драгоманова, 2016. 250 с.
Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. Київ: Вища школа, 1994. 670 с.
Grzegorczykowa R. Wykłady z polskiej składni.Warszawa: PWN, 2004. 159 s.
KonecznaH. Funkcjezdań jednoczłonowych i dwuczłonowych w języku polskim //Problemy składni polskej. Studia * dyskusje * polemiki z lat 1945 – 1970. Warszawa: PWN, 1971. S. 60 – 92.
Nagórko A. Zarys gramatyki polskiej. Warszawa: PWN, 1996. 235 s.
Pisarkowa K. Historia składni języka polskiego. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łodź: WPAN, 1984. 289 s.
Rittel T. Kategoria osoby w polskim zdaniu.Warszawa – Kraków: PWN, 1985.320 s.