«КАЙДАШЕВА СІМ’Я» ІВАНА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНА ПРОБЛЕМА

Анотація

Мета. Стаття присвячена ментально-світоглядним та соціокультурним специфікам родини Кайдашів у однойменній повісті І. Нечуя-Левицького. У досліджуваному матеріалі висвітлюється типологія конфліктів і протистоянь, а також здійснена спроба пояснити моделі поведінки Кайдашихи та членів її родини. За розглядом епізодів окремих конфліктних ситуацій простежуються морально-етичні, аксіологічні, світоглядні, комунікативно-поведінкові, психологічні та інші феномени, які загалом відображають традиції (введені у формат буденності) взаємин в українській родині. Картини родинних протистоянь не абсолютизуються, але розглядаються у форматі варіативності – те, що існує і не є чимось винятковим, вплітається у рутину буденності. Змогу так стверджувати дає періодичне залучення у гравітаційне поле конфліктів як близьке, так і ширше коло учасників, які не є членами родини. Картини конфлікту зображені на тлі соціуму – традиційного українського села. Поведінкова модель основного джерела неспокою – Кайдашихи – поширюється на все оточення, і в орбіту негативної психоемоційної турбулентності втягуються невістки – Мотря та Мелашка, які невдовзі успадковують цю модель і продовжують традиції, закладені старшим поколінням, та інші члени родини. Побутові та майже банальні картини висвітлюють глибинні традиції українського народу, в яких відстежуються дефіцит емпатії, брак родинної любові, нівеляція християнських цінностей, недостатність толеранції та взаємоповаги, відсутність духу єдиної родини, недемонстративна мізантропія, ігнорування Шевченкових заповітів, що, врешті, є свідченням збіднілої духовності. Такі інтерпретації викликані як подіями останнього десятиліття, так і необхідністю реконструкції українського ментального простору, в якому маскується цілий комплекс негацій, які назагал є причиною розбрату, втрати єдності у протистоянні зовнішній агресії, недостатньої світоглядно-ментальної цілісності та ін.

Дослідницька методика. Матеріал розглядається у контексті сучасної конфліктології, соціальної психології, культурології, ментальної моделі світу, дискурсології та інших антропоцентричних дисциплін. У праці застосовані методи: описовий, аналізу та синтезу, суцільної вибірки, типології та класифікації й ін. Вони дозволили зробити деякі узагальнення, які подаються у кінці розвідки.

У результаті дослідження було окреслено спектр конфліктних ситуацій, виявлено окремі типологічні особливості, які загалом є різновидовими, але водночас демонструють ментально-поведінкову монолітність. Це дає право стверджувати, що родинні стосунки і зв’язки не акумулюють ні Божі, ні Шевченкові заповіді, ні настанови філософів чи народної мудрості (фольклору) щодо міжособистісних чи внутрішньородинних стосунків. Узагальнюючи досвід спостережень, опираючись на сучасну дискурсологію, наратологію, конфліктологію, соціальну психологію, виводимо комплекс завдань корелюючого характеру, які необхідно вирішити у перспективі з метою моделювання та конструювання внутрішньо здорового, цілісного соціуму.

Наукова новизна полягає в тому, що здійснена спроба не літературно-критичного аналізу повісті «Кайдашева сім’я», а передовсім аналітичного з’ясування проблеми людини та її картини світу з позицій філософської антропології, соціальної психології, менталінгвістики та інших напрямків на проблеми соціуму крізь призму родинних протистоянь Кайдашів. Також зроблено спробу використати новий методологічний підхід в інтерпретації художнього тексту. Отриманий досвід є вартісним ще й тому, що зазначений метод можна успішно застосовувати і щодо інших творів словесного мистецтва та до спадщини інших авторів – представників різних літературознавчих епох.