ПОЛЬСЬКА МОВА ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО ЗАПОЗИЧЕННЯ ЛАТИНІЗМІВ
DOI:
https://doi.org/10.31471/2304-7402-2024-19(71)-409-414Ключові слова:
латинська мова, мовні контакти, лексичне запозичення, латинізм, семантична адаптація.Анотація
Формування глобального інформаційного простору, спрямовані на світову інтеграцію суспільні та економічні процеси, котрі постали як новітні виклики для сучасного українського соціуму, вимагають докладнішого вивчення проблеми міжкультурної комунікації. Вона здійснюється завдяки мовним контактам, а одним із її результатів є запозичення гетерогенних за походженням лексем. Найчисленнішою групою чужомовної лексики у європейських мовах є запозичення із латинської мови. У лексикографічних джерелах сучасної української літературної мови їх зафіксовано понад три тисячі.
Однією із найвпливовіших мов-посередниць, історичним джерелом запозичення латинізмів була польська мова. Метою нашого дослідження є визначення особливостей рецепції латинських за походженням лексем польською мовою під впливом екстралінгвальних чинників та їх адаптація в українській мові. На теренах Речі Посполитої латинська мова як частина античної спадщини використовувалася поряд з мовою національною, значною мірою сприяла її розвиткові й удосконаленню, була засобом не тільки писемної, але й усної комунікації. Численні латинізми у польській мові стали наслідком цих довготривалих процесів.
Внаслідок польсько-українських мовних контактів, котрі завжди мали особливу соціально-історичну зумовленість, було запозичено кілька сотень латинських слів, що обслуговують різні сфери життя українців, і використовуються не тільки у писемно засвоєній суспільно-політичній лексиці, але і в діалектах. Вони пройшли упродовж тривалого часу різні ступені фонетичної та семантичної адаптації і свідчать про вагомий вплив європейської культури на розвиток української мови.
Посилання
Білецький А. О. Сучасне порівняльно-історичне мовознавство (проблеми та аксіоми). Studia linguistica. Випуск 6/2012. С. 5 – 16.
Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. Київ: Наукова думка, 1993. 416 с.
Axer J. «Latinitas» jako składnik polskiej tożsamości kulturowej. Tradycje antyczne w kulturze europejskiej – perspektywa polska. Warszawa: OBTA, 1995. S. 71-81.
Keipert H. Das Lateinische in der Geschichte der russischen Sprache. Eurolatein: das griechishe und lateinishe Erbe in den europäischen Sprachen. Tübingen: Niemeyer, 1996. S. 106-128.
Klemensiewicz Z. Historia jezyka polskiego. Cz. 2. Doba średniopolska (od początków XVI wieku do ósmego dziesięcioliecia XVIII wieku). Waszawa: Państwowe wydawnictwo naukowe, 1965. 321 s.
Kopaliński Wl. Słownik wyrazów obcych i zwrotów obcojęzycznych. Warszawa: MUZA SA, 2000. 664 s.
Kuncewicz P. Antyk zmęczonej Europy. Waszawa, 1982. 334 s.
Totius Latinitatis Lexicon. Opera et studio Aeg. Forcellini et in hac editione post tertiam auctam et emendatam a I. Furlenetto. Prati: Aldianis, 1858 – 1875.
