ДІАХРОННІ ТА СИНХРОННІ ВИЯВИ ПОЛЬСЬКИХ ВПЛИВІВ У ФЕМІНІТИВНІЙ ПІДСИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Анотація

Мета. У статті розглянуто українсько-польські мовні зв’язки і проаналізовано фемінітиви польського походження, що ввійшли до українського лексикону в різні історичні періоди, стали частиною його активного й пасивного складу та залишили певне відбиття на фемінітивній підсистемі української мови. Зазначено, що перші такі запозичення в польської мови з’явилися в староукраїнській мові ХІV – ХV ст., численно збільшилися в ХVІ – ХVІІ ст., невеликою мірою поповнили українську лексику в новий та сучасний періоди, але переважно словами, мотивованими маскулінативами польського походження.

Методологія дослідження. У контексті становлення й розвитку міжмовної взаємодії проблема творення та вживання фемінітивів є сьогодні однією з актуалізованих і неоднозначно інтерпретованих, розкриття якої активізує певною мірою і міжнародну співпрацю та комунікацію. На польсько-українському рівні ця проблема не сучасна, а з довготривалою історією, тому й дослідження її уґрунтоване на використанні діахронного та синхронного підходів. Із погляду впливів польської мови на фемінітивну підсистему української мови діахронний аспект дав змогу простежити хронологію запозичення із польської мови фемінітивів або їхніх твірних основ упродовж усієї писемної доби, а синхронний – проаналізувати особливості запозичених номінацій із польської мови на різних історичних етапах. Для реалізації цих підходів використано історичний, описовий, частково компаративний методи, елементи лексичного, словотвірного і стилістичного аналізу. За теоретичну базу взято наукові праці з лінгвоукраїністики про польсько-українські мовні зв’язки та фемінітивні запозичення з польської мови, а за основну джерельну базу – історичні й тлумачні словники української мови.