КОЛО ПРОЦЕСОВИХ ПОНЯТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ НА ТЛІ ІНШИХ СЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВ

Автор(и)

  • Наталія Щербій Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

DOI:

https://doi.org/10.31471/2304-7402-2024-19(71)-166-177

Ключові слова:

дієслово, гібридні форми дієслова, дієприкметник, дієприслівник, віддієслівні іменники, інфінітиви, форми на -но, -то.

Анотація

Мета. Стаття присвячена гібридним формам дієслова, які мають процесове значення та є похідними від твірного дієслова, зберігаючи суфікси та префікси; виявленню спільних та відмінних особливостей української мови на тлі інших слов'янських мов. Усі названі змішані частини мови об’єднує також категорія слов’янського виду, яка передусім належить дієслову. Об’єктом цього дослідження є т. зв. „гібридні форми дієслова” (дієприкметники, дієприслівники, інфінітив, віддієслівні іменники, форми на -но, -то), які знаходяться на межі кількох частин мови, виявляючи синкретизм на морфологічному та семантико-синтаксичному рівнях. Предмет дослідження – морфологічні та семантико-синтаксичні особливості гібридних форм дієслова, що передають процесове значення.

Дослідницька методика. За допомогою описового методу окреслено термінологічну неоднозначність гібридних форм дієслова у слов'янському мовознавстві. Порівняльно-історичний метод дав змогу порівняти, виокремити спільні та відмінні особливості вираження граматичних категорій гібридних форм дієслова. Джерельною базою послужили приклади, взяті з Національного корпусу польської мови та Генерального регіонально-анотованого корпусу української мови.

Результати. Гібридні дієслівні форми (дієприкметники, дієприслівники, інфінітиви, віддієслівні іменники та форми на -но, -то (що походять від дієприкметників) поєднують у собі риси цілком протилежних частин мови – дієслівних та іменних. У слов'янському мовознавстві ці форми тою чи іншою мірою пов’язані між собою за походженням, спільним процесним значенням і граматичними особливостями, однак кожна зі слов’янських мов у силу свого історичного розвитку набула відмінностей, відповідно в одних мовах гібридні форми більше тяжіють до дієслівних, а в інших до іменних. Кількісний склад фінітивних форм у кожній з слов'янських мов різний і залежний від структури вербальних категорій (часу, способу, особи), звідси більша кількість фінітивних форм у мовах, що мають розбудовану систему часів (болгарська, македонська, сербська, хорватська, лужицька) і способів (імперативний спосіб у болгарській і македонській мовах), а також регулярні неособові форми особових предикативів на -no, -to у польській та українській мовах.

Наукова новизна. У цій праці термін гібридні форми дієслова вживаємо щодо дієприкметників, дієприслівників, інфінітивів, віддієслівних іменників та форм на -но, -то (що походять від дієприкметників). Такий підхід є новим, оскільки вперше форми дієслова описані в одній праці щодо їх спільного трактування, окрім того на слов’янському фоні.

Практичне значення. Стаття впроваджує в українське мовознавство нову концепцію гібридних форм дієслова, що об’єднані спільним процесовим значенням. Відповідно це дає змогу розглядати перелічені вище форми під іншим кутом, враховуючи їхні категоріальні особливості.

Посилання

Бэбби Л. К построению формальной теории «частей речи». Новое в зарубежной лингвистике. Современная зарубежная русистика, Вып. XV. 1985. с. 171-203.

Вечорек Д. Глагольность в украинском языке (на фоне глагольности в русском и польском языках). Współczesne tendencje rozwoju języków słowiańskich, T. 2. 1997. s. 86-99.

Вихованець І. Городенська, К.Теоретична морфологія української мови: Академ. грамат. укр. мови. Київ: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.

Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. Київ: Наукова думка, 1988.

Гінзбург М. Г. Мовознавче підґрунтя теорії подавання процесових понять в українській фаховій мові. Українська наукова термінологія. Збірник матеріалів науково-практичної конференції „Українська наукова термінологія. Природничі науки”. № 4. 2012. с. 29-39.

Есперсен О. Философия грамматики Москва: Издательство иностранной литератури, 1958.

Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. Київ: КМ Академія, 2004.

Пешковский А. Русский синтаксис в научном освещении. Москва: Языки славянской культуры, 2001.

Пушина Н. И. Неличныe формы глагола в ономасиологическом и когнитивном аспектах. Весник удмуртского университета, Вып. 1. 2009. с. 160-172.

Пчелинцева Е. Э. От глагола к имени: аспектуальность в русских, украинских и польских именах действия, Санкт-Петербург: Наука, 2016.

Смеричинський С. Нариси з української синтакси. Харків: Радянська школа, 1932.

Теория функционльной грамматики. Категории морфологии и синтаксиса в высказывании / под ред. А. В. Бондарка. Санкт-Петербург, 2000.

Dalewska-Greń H. Języki słowiańskie. Warszawa: PWN, 1997.

Jóźwikiewicz P. Ukraińskie rzeczowniki odczasownikowe na -нн(я), -тт(я) – historia, funkcjonowanie, kontrowersje. Roczniki Humanistyczne, Tom LVI (7). 2008. s. 141-149.

Język Polski. Kompendium / pod red. Magdaleny Derwojedowej, Haliny Karaś, Doroty Kopczyńskiej. Warszawa, 2005. 934 s.

Nagórko A. Zarys gramatyki polskiej. Warszawa: PWN, 2007.

Puzynina J. Nazwy czynności we współczesnym języku polskim (słowotwórstwo, semantyka, składnia).Warszawa: PWN, 1969.

Szober S. Gramatyka języka polskiego. Warszawa: PWN, 1969.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-03-26

Як цитувати

Щербій, Н. (2024). КОЛО ПРОЦЕСОВИХ ПОНЯТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ НА ТЛІ ІНШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ. Прикарпатський вісник Наукового товариства імені Шевченка. Слово, (19(71), 166–177. https://doi.org/10.31471/2304-7402-2024-19(71)-166-177

Номер

Розділ

У СВІТЛІ ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИХ СТУДІЙ