ПЛЕКАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ЧУЖИНІ

Анотація

У статті Миколи Дупляка «Плекання української мови на чужині» йдеться про українців-лемків, яких у 1947 році насильно вивезли на Північ Польщі на так звані «Ziemie odzyskane» і розселили, розосередили їх там по різних місцевостях, щоб вони не могли між собою спілкуватися. З метою полонізації позбавили українських дітей можливості вчитися в школі рідною мовою. Однак у більшості українських родин усе ж виховували дітей в українському дусі, зберігали і вивчали українську мову. Автор статті розповідає, як виховували дітей у його родині, як він удосконалював самостійно знання української мови, як його родина переїхала до Сполучених Штатів Америки, але й там зберегла своє українство. Сам автор, шляхом наполегливої самоосвіти  і праці над собою став одним із кращих знавців рідної мови, завдяки чому був багато років редактором українського тижневика «Народна воля» у США, консультантом з питань культури мовлення в українському часописі «Бористен».

Мета статті. Стаття має на меті показати, які труднощі довелося долати українцям у Польщі, а потім у далекій Америці, щоб зберегти свою ідентичність, зберегти рідну українську мову.

Дослідницька методика. Стаття побудована на власних спогадах автора, який докладно описує безправне становище лемків-українців, у селах яких навіть шкіл не було, політичну ситуацію, яка склалася на Лемківщині після Другої світової війни, депортацію лемків до України, а потім на північні терени Польщі. Хто з дітей хотів знати українську мову, мусив  шукати собі приватні способи її вивчення, як це й робив сам автор.

Результати дослідження. У статті показано на прикладі життя автора та його родини відчайдушні зусилля українців зберегти свою ідентичність і рідну мову в чужомовному оточенні

Наукова новизна статті не викликає сумніву, оскільки в українському дискурсі ще не було подібних публікацій, які б на фактах показували, як українці зберігають і плекають рідну мову в чужих краях.