АНТИМІЛІТАРНА КОНЦЕПТОСФЕРА В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ПРО ПОДІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Анотація

Мета статті: дослідити антимілітарну концептосферу в українській прозі про події Першої світової війни, визначивши в ній домінуючі концепти. Предметом вивчення є концепти «пам’яті» та «війни». Об’єктом наукового осмислення є прозові твори Осипа Турянського, Степана Васильченка, Осипа Маковея, Марка Черемшини, Василя Стефаника, Наталі Кобринської, Ольги Кобилянської, Тимотея Бордуляка, Юри Шкрумеляка, Михайла Яцківа, Миколи Матіїва-Мельника, Олекси Кобця, Михайла Ломацького та Володимира Лопушанського. Такий вибір для аналізу творів – довільний, почасти він зумовлений наявністю їх текстів у єдиній на сьогодні антології такої прози «...Бо війна війною...» і виразністю у них антимілітарної концептосфери. Наукова методологія полягає у тому, що в статті використано філологічний, герменевтичний та біографічний методи, а також методи лін­гвістичного та літера­турознавчого аналізу. Новизна дослідження закладена вже у його назві, а результати його – в аналізі домінуючих концепцій, що витворюють оригінальну антимілітарну концептосферу з гіперконцепціями «пам’яті» та «війни». Доведено, що концепт «пам’яті» у прозі українських авторів виявляється поліаспектно (на рівні особистості, колективу, автобіографії, асоціативності), а концепт «війна» оприявнюється в українському письменстві як невід’ємний складник загальної картини світу і в проаналізованих творах окреслює свою специфіку ідейно-естетичного втілення. Практичне значення статті несе в собі конкретне спрямування: її результати можуть бути використані у дослідженні як творчості окремих українських художників слова, так і в історико-літературпому огляді національного письменства.