ВАСИЛЬ СТЕФАНИК У ЦАРИНІ СВОЄЇ ЛЕКТУРИ

Анотація

На основі передовсім епістолярію та мемуарних матеріалів розглядаються багатоманітні вияви читацької поведінки Василя Стефаника, що полягала в активному виборі, пошукові книжок, вдумливому спілкуванні з текстами, глибокому психологічному реагуванні на окремі з них, виробленні власної думки про прочитане, а також прилученні до читання значущих інших. Спостережено, що, з огляду на динаміку та своє зовнішнє оприявнення, Стефаникова акція читання знала кілька етапів: ранній, що стосувався часу початкового та гімназійного навчання майбутнього письменника, краківський, пов’язаний із його перебуванням на медичних студіях у Ягеллонському університеті, та останній (від 1900-х рр.) період, проведений загалом на рідній землі.

Проаналізовано багатий фактографічний матеріал, який засвідчив, що найбільший сегмент у царині Стефаникової лектури складала зарубіжна, передовсім західноєвропейська література, надто проза, але й поезія та драматургія, а також українське письменство. Широкі можливості забезпечило авторові «Камінного хреста» й опанування книжок чотирма мовами: крім української, ще й російською, польською та німецькою. У статті зроблено також спробу збагнути особливості феномену Стефаника як читача, що закономірно узгоджувались із психофізичними особливостями Стефаника як людини. Саме читання забезпечило ґрунтовну, передовсім філологічну, освіченість письменника і виявилось такою ж самобутньою та продуктивною формою його творчої діяльності, як і суто літературна праця.